Tag Archives: Лірика

Розчинилось в проваллі червонім, Закотилося Сонце край неба. У пітьмі залишитись самотнім Я не хочу, бо зимно без тебе. Довшають тіні на Сході І темряву пошепки кличуть Та знаю, що завжди ти поруч І здалеку тепла мені зичиш.

Одинокой луна быть не может, пока на нее смотрим мы. Пускай Лунный свет не тревожит непослушные мысли и сны. Зведы погаснут как свечи и как многие тысячи лет настанет день и будет встреча – Луна повстречает рассвет. Нам обоим станет … Continue reading →

Якщо відчуєш у грошах потребу – Робота стане покаранням. Працюй так, наче грошей не треба Й до праці з’явиться бажання. Коли на душі лише смуток і лють – Люби, як ніхто не любив і ніколи. Пробач усе, усе забудь, Наче … Continue reading →

Супутник, що завжди зі мною, Кохана, що завжди моя. Веде мене завжди з собою По місту, лісом, у поля. Їй все одно, в що я вбраний. Чи маю я настрій, чи ні, Купаюся в променях слави, Чи знову на самому … Continue reading →

Не можна затримати Час, бо Час не чекає нікого, бо Він є мудрішим від нас. Лиш можем чекати на Нього. І не повернеш Минуле. Його й не потрібно вертати, щоб неприємне забули й хороше могли пам’ятати У наших руках лиш … Continue reading →

Що означає “вік”? – Число двозначне на папері. Живе той самий чоловік, Сім’я та сама і кар’єра. В очах і далі блиск той хитрий, Хода залишилась легкою, Лишивсь без змін такий же спритний, Душа лишилась молодою. Не біда, що в … Continue reading →

Дивлюся як дощ іде серед літа. З неба зриваючись краплі летять, Долаючи теплий задушливий вітер, Палаючи світлом мільйонів багать. Світлом зірок у вогні блискавиці, Що прорізала сиву сумну далечінь. Грім розколов небеса хмурнолиці, Дрібними осколками падають в тінь. Дихання вітру … Continue reading →

Вона прийде сьогодні надвечір, Коли згасне останній промінь. Чорна шаль їй вкриватиме плечі, Я простягну до неї долоні. У ніжні обійми загорне Чарівна і владна повія. Коханка, що вбрана у чорне Оживить заповітні всі мрії. Їй найтаємніше все оповім – … Continue reading →

Упали додолу тюльпани Із сильних і впевнених рук. Хотілось почути “коханий”, А я виявляється “друг”

Коли снігом мете уночі, Можна почути вітру зітхання. То полоненої стогін душі, Що закута за власним бажанням. Не маючи спокою бродить ночами, Стогін лунає з закутих грудей. Шукає шляхи, що привели б до брами І ключі до закритих дверей. Та … Continue reading →